Легенд
у Карпатах – безліч. І не одна з них – про чарівну шовкову косицю,
тобто про шовкову квітку. Так називають гуцули дивний витвір природи,
знаний ще як білотка альпійська або едельвейс.
Легенди народжуються в серцях красивих душею людей. І самі перероджують
людей, збагачують їх новою красою.
А люди вміли бачити красу навіть тоді, коли життя веліло їм думати
найперше не про голубінь неба, а про дах над головою, не про велич
природи, а про своє безсилля перед нею.
…Сіяли сини Карпат жорсткий овес на важкій гірській землі, а звисока,
з кам'яних неприступних урвищ, світила їм шовкова косиця — сама
ніжність, що народилася там, куди навік відтята дорога слабодухим.
Тільки сміливець міг принести коханій дівчині квітку. Міг принести,
а міг і загинути. Але той, хто, життям ризикуючи в ім'я любові,
приніс шовкову косицю, той може захистити свою любов, той вартий
любові…
Переказують, ніби так у давні часи одружувалися гуцульські парубки-легіні.
Так чи не так, а росте в горах Карпатах шовкова косиця — дивна і
рідкісна квітка. І нині, коли люди мають вдосталь снаги й часу,
щоб задивлятись у голубінь неба над головою і осягати велич природи,
сміливці можуть побачити ніжно-білу квітку едельвейса без того,
щоб витримувати іспит любові. А просто з жадання відчути дихання
природи зблизька, глянути в очі природі на самоті з нею.
Ми
літаємо літаками, їздимо поїздами і автомобілями, щоб зекономити
час і потім наповнити його справжньою радістю життя, новизною відкриття,
мудрістю пізнання, неповторністю відчування, причетністю до таємниці
прекрасного. І те, що бачив колись мимохідь, відкриється всією багатоманітністю,
якщо вирушити одного літнього росяного ранку — чи й не конче літнього
— з безкорисливим бажанням бачити.
Вирушайте
у Карпати!!!
Там
відтворяться пташині переливи і смерекові передзвони, лоскітні дотики
роси до босих ніг і прохолода гомінкого струмка, нічні перешепти
зірок із вівчарською ватрою і з людьми, що літують у горах. Але
якщо ви ходили карпатськими стежками і стояли над туманами, піднявшись
на горду вершину,— то переживете усе це заново.
А якщо ви не були у Карпатах, мабуть, вам захочеться відчути це
наяву, як хочеться побачити обличчя людини, яка сподобалася своїми
піснями, як хочеться ще не раз почути людину, голос якої припав
до душі. Бо з природою можна знайомитися, як із людиною,— спочатку
віддалік, потім — ближче. І розмовляти, як із людиною: спочатку
про погоду, а потім — про найзаповітніше.
Довго й нелегко йти до шовкової косиці. Але хочеш її побачити, хочеш
її торкнутися — і йдеш. Стежки в горах то звивисто біжать поміж
деревами, то круто здіймаються вгору. І поки дістанешся до земної
доньки зірок — до шовкової косиці — буде чимало зустрічей дивовижних.
Легенд
у Карпатах – безліч. І не одна з них – про чарівну шовкову косицю,
тобто про шовкову квітку. Так називають гуцули дивний витвір природи,
знаний ще як білотка альпійська або едельвейс.
нею.